Як почати робити за 5 кроків

У кожного з нас є своя мета, свої мрії та бажання. Кожен з нас цікавиться тими чи іншими речами. І звісно ж, бажає досягти в цьому певного успіху. Але чи завжди шлях буває ідеальним? Насправді — ні. Дуже часто буває так, що ми відчуваємо важкість, втому, небажання. Хоча нібито це те, що ми хотіли б робити. То як же це змінити? І як почати робити щось? Є 5 кроків.

Але спочатку пояснення. Побутове. Не наукове. Наш мозок, коли думає про якусь діяльність, часто сприймає її як одну готову навичку. Піаніст, який грає Бетховена. Футболіст, який обігрує суперників. Навіть плиточник, який кладе плитку. Ми дивимося на них і вважаємо, що це та сама навичка. Цілісна. Але ми не бачимо години тренувань, десятки відточених простих рухів, місяці практики. І саме тому, коли ми сідаємо за піаніно і не можемо зіграти навіть вказівними пальцями — ми стресуємо. Якщо ми не можемо координувати ноги і голову, щоб обіграти стійку — ми стресуємо. Якщо на кожну плитку витрачаємо півгодини — стресуємо. І це нормально. Але це блокує будь-яку діяльність. Бо людина не може постійно змушувати себе робити те, що не дає результату. Але це можна виправити.

Крок перший — поставити чітку мету

Ідеальна мрія піаніста Миколи — зіграти «Yesterday» із заплющеними очима. І це чудово. Але Микола не знає нот. Не розуміє, для чого потрібні чорні та білі клавіші. В Миколи навіть немає піаніно. Тому реалістично почати з малого. Микола може поставити собі за мету знайти можливість грати. У друга, в гуртку, на вулиці. Там, де є інструмент. А поки він шукає — вивчати ноти. Вивчати поставу пальців. Тренувати моторику. Можна розписати план. А можна робити навмання. Але поставте чітку мету, яка буде реалістична і відчутна.

Крок другий — визнати унікальність свого шляху

Сусід Миколи грає з 6 років. А Микола в 6 років хворів на туберкульоз і в підсумку лікувався більше, ніж відвідував школу. Зараз він починає з нуля. В нього своя моторика, свій темперамент, своє сприйняття музики та когнітивні здібності. Як і у кожного з нас. Визнати свій шлях — не означає сховатися. Не означає стати вище за всіх у своїй уяві. Але також і не означає порівнювати з усіма. Стресувати через те, що дуже довго вивчаєш якийсь акорд. Бо все відносно. Ви можете вчитись рік, або два. Але ваш шлях — унікальний. І саме тому заслуговує поваги.

Крок третій. Розкласти мету на кроки.

Ще один важливий аспект полягає в тому, що ми розбиваємо складні елементи на прості. Микола хоче грати «Yesterday», але це комплексний твір. Зіграти його — спробувати повільно повторити — почати зі вступу за туторіалом — зрозуміти поєднання акордів — вивчити ноти — зрозуміти суть клавіш та побудову піаніно — знайти піаніно — встати з ліжка. Тобто кожна мета може бути розкладена аж до молекул. Інколи навіть так. Хочете покласти плитку? Почніть з розуміння типів підлоги, типів плитки, способів укладання. Крок за кроком. Поступово. Наче пазл. І проходьте кожен крок окремо.

Крок четвертий. Не очікуйте ідеального результату.

Наш світ пропонує нам дуже багато прикладів ідеального. Речей, навичок, образів. І це одночасно дає натхнення і розбиває мотивацію. Бо коли хтось так гарно грає на піаніно, то Микола не хоче вчити ноти чи намагатися запам’ятати простий акорд. Бо або він цього не досягне, або хтось вже його обігнав.

Не очікуйте ідеального результату. Ті, хто роблять щось ідеально (на нашу думку), витратили на це тону часу. І також вони вважають, що є куди рухатися. Тому прийміть неідеальність своїх дій. І результату. Це ВАШ результат, і він може бути будь-яким.

Крок п’ятий. Нагороджуйте себе

Так, жодне навчання неможливе без позитивного підкріплення. Якщо ви дуже суворі до себе, або не вірите чи ставите зависоку мету — будьте трохи спокійніші. Якщо вивчили щось важливе, зробили крок вперед, або хоча б вирішили зробити щось для цього — похваліть себе. Дайте п’ять хвилин на улюблену пісню. На тістечко. На простий релакс. Можна одночасно вимагати від себе витратити на навчання саме півгодини, а потім за це з’їсти цукерку. І це окей. Позитив завжде працює краще, ніж аутобулінг.

Найголовніше — робіть. Хоч щось, маленькі кроки. Бо коли ви раптом подумаєте, що все не має сенсу, чи складно, чи набридло — ви ніколи не виберетеся з цієї зони комфорту. Не давайте собі застигнути. Це не означає, що не можна відпочивати. Але якщо відпочинок переходить у прокрастинацію — це вже зовсім інша справа…